Пікассо в зачатку

Пікассо в зачатку

У Пушкінському музеї відкривається виставка «Французький малюнок кінця XIX – XX вв. із зборів ГМІІ»

— 1.12.10 14:43 —

Черговий музичний фестиваль «Грудневі вечори» в Пушкінському музеї пройде в антуражі виставки «Французький малюнок кінця XIX – XX ст. із збірок ГМІІ». Роботи на папері від Ренуара, Дега, Матісса, Пікассо, Леже і інших знаменитих авторів в подібному об'ємі показуються вперше.

Звичайно музичну програму з приуроченою до фестивалю виставкою образотворчого мистецтва в Пушкінському музеї прагнуть пов'язати якою-небудь загальною темою. У цьому грудні має місце виняток з правила. Концерти будуть самі по собі, а експозиція французького малюнка послужить для них чимось на зразок фону. Ситуація пояснюється тим, що буквально через тиждень в ГМІІ відкривається велика міжнародна виставка «Дитинство. Отроцтво. Юність», в якій беруть участь два десятки музеїв з декількох країн. Замахнутися на два складносурядні проекти одночасно – це вже на межі можливостей. Тому і обраний для супроводу «Грудневих вечорів» варіант менш витратний в сенсі сил і фінансів. Перевозити з місця на місце нічого не потрібно: всі експонати зберігаються в самому Пушкінському. До того ж тільки що вийшов в світ об'ємний науковий каталог, що описує саме цю частину музейних збірки.

Сказане не означає, що виставку треба характеризувати за категорією економкласу.

Твори тут підібралися чудові, іноді навіть шедевральні. Інша справа, що графіка у широких глядацьких мас традиційно не знаходить такого гарячого прийому, як живопис. Папір, олівець, сангіна, сепія яка-небудь – несолідно ніби... І скільки ні розтлумачуй, що малюнок – це база, основа, «кухня», «лабораторія», все ж таки льодок недовір'я до кінця розтопити не виходить. Швидше за все, експозиція французького малюнка користуватиметься помірним успіхом, з аншлагами тільки під час концертів. Хоча предмет явно гідний і окремої уваги, зазначає сайт ringtone.com.ua.

Тут слід пригадати, що байдужість до робіт на папері проявляли сто років тому і багато знаменитих наших колекціонерів. У зібранні Сергія Щукіна, Івана Морозова, Миколи Рябушинського, Сергія Третьякова (це молодший брат Павла Сергійовича, що на відміну від нього робив упор на мистецтві зарубіжному) полотен французьких авторів було немало, а ось графіка зустрічалася відносно рідко. Хіба що художники самі що-небудь дарували щедрим покупцям «на» або ще на згадку прикладали до картин попередні ескізи. Виняток становив тільки Ілля Остроухов, який і сам не проти був узятися за пензель або олівець і тому цінував різні прояви мистецтва, включаючи малюнки... Так от, після націоналізації згаданих колекцій виявилось, що в Державному музеї нового західного мистецтва (ЗМНЗМ), куди всі ці багатства потрапили, з роботами на папері справа йде погано.

Був потрібен незвичайний ентузіазм директора ГМНЗІ Бориса Терновца, щоб впродовж 1920-х років добрати багато що з того, чого бракувало.

Потім відбулася ліквідація цього музею, внаслідок чого французька графіка перекочувала в Пушкінський. Майже все, що потрапляло в ГМІІ вже в другій половині ХХ століття (маються на увазі експонати по темі виставки), носило характер дарів. Резюмуємо: тутешня колекція «нового» французького малюнка досить велика, але різношерстна. Щоб зробити виразну експозицію, потрібно порухати мізками.

Підсумкове рішення виявилося таким: простір Білого залу відданий чотирьом суперзіркам – Анрі Матіссу, Пабло Пікассо, Фернану Леже, Марку Шагалу. Всіх інших розмістили по периметру колонади. Не унаслідок їх другорядності (Ренуара, Ван Гога, Тулуз-Лотрека, Модільяні вже ніяк не назвеш «баластом»), а через нечисленність ряду персональних розділів. Скажімо, ім'я Ван Гога фігурує під єдиним портретом тушшю, Ренуар представлений двома роботами і т.д. Утрясати подібний різнобій легше на невеликих експозиційних відрізках, ніж в загальному залі. До того ж багато опусів не кращим чином виглядали б в близькому сусідстві з роботами названих чотирьох модерністів.

Наприклад, чудові акварельні ню великого скульптора Огюста Родена явно вимагали відособленості, якої і удостоїлися.

При всьому кураторському старанні, втім, досягти бездоганної цілісності і ідеальної збалансованості матеріалу так і не вийшло. Ніхто не винен – справа в специфіці колекції. Зате можна із захопленням роздивлятися окремі листи і авторські міні-виставки усередині масштабної експозиції. Не дивлячись на слово «малюнок» в заголовку, тут присутн неабияка кількість гуаші, акварелей і всілякої «змішаної техніки», так що сукупний колорит на виставці виходить досить бадьорим. Проте цінність не завжди в яскравості. Узяти наприклад олівцеві зарисовки Фернана Леже, зроблені ним в блокноті в роки Першої світової. На зразок нічого видатного, та варто усвідомлювати, що ці непоказні листки – репетиція майбутнього творчого ривка. Відповідно і акварельні ескізи Матісса до «Танцю», «Купальщиць», «Майстерень» представляються прототипами знаменитих картин. Взагалі кажучи, великі художники малювали багато, але ніколи просто так, від неробства.

У кожному малюнку зачаток або розвиток якої-небудь ідеї.

Знайдуться в експозиції зразки журнальної графіки (згадаємо в зв'язку з цим обкладинку для російського журналу «Терези», виконану символістом Оділоном Редоном) і навіть карикатури, на якій спеціалізувався колись художник Каран д'Аш (псевдонімом, що під цим говорить, працював Емманюель Пуаре). Є ескізи монументальних розписів і замальовки жанрових сцен, естетські натюрморти і алегоричні фантазії. Французька образотворча культура представлена вельми адекватно і виразно, якщо мати вигляду другу половину XIX сторіччя і першу половину наступного.

Мабуть, цими рамками і треба було обмежитися, оскільки ніякі реалії післявоєнного мистецтва тут практично не виникають.

Це загальна біда вітчизняних музеїв і Пушкінського зокрема: стовпами на зразок Пікассо і Крокувала історія зарубіжного мистецтва у нас закінчується. Залатати пізніші проломи вже навряд чи вийде, оскільки роботи класиків сучасного мистецтва коштують на ринку сотні тисяч і мільйони. Не рублів. Графіка дешевше, покладемо, проте без форсованої допомоги меценатів не потягнути і її. А де меценати, питається?.. Але не будемо про сумне. Показали дві сотні видатних малюнків з музейних запасників – і те добре. Можна сказати, рідкісний успіх. У такому обсязі свою французьку графіку вказаного періоду ГМІІ не демонстрував раніше жодного разу.


»